Сторінка для батьків

Для батьків

Пам'ятка для батьків

Шановні батьки! Пам’ятайте, що ваша сім´я – найперша і найважливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжуються і поглиблюються любов до батьків, сім´ї, роду, народу, до усього живого, повага до рідної мови, історії, культури. Взірцем гуманних якостей маєте бути насамперед ви самі, характер взаємин у вашій сім´ї.

Отож:

• Шануйте одне одного, будьте чуйними, уникайте сварок і образ.

• Показуйте дітям приклад доброзичливого ставлення до інших членів сім´ї, сусідів, співробітників, а також до незнайомих людей, що потребують допомоги. Пам’ятайте: діти копіюють дії дорослих і насамперед батьків! 

• Стежте, щоб ваші слова не розходилися з вашими справами. Дитина дуже спостережлива і допитлива, і навіть невеличка фальшива нотка у сімейному оркестрі може спровокувати недовіру вашої дитини. Батькові слід узгоджувати свої дії стосовно дитини з діями її матері, матері – із діями батька. Пам’ятайте: «Якщо батько каже «так», а мати – «сяк» - росте дитина як будяк!»

• Будьте моральним зразком для своєї дитини. Тому «зростайте» разом із вашими дітьми, щоб вони відчували гордість за батьків, бажання бути схожими на вас. Пам’ятайте: успіх виховання залежить від мудрого поєднання любові до дитини з вимогливістю до неї. 

• Шануйте дитину, її гідність і почуття. Вмійте поставити себе на її місце, цікавтеся її успіхами і невдачами. Пам’ятайте: тільки з повагою до юної особистості можемо навчити її шанувати інших.

• Вправляйтеся зі своїми дітьми в гуманних учинках. Організовуйте їхнє життя так, щоб вони на ділі могли піклуватися про тих, хто цього потребує (молодший брат або сестра, старенькі бабуся або дідусь, хворі в сім´ї) і допомагати старшим (правильний розподіл домашніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своїм друзям, щоб завжди були чемними.  

• Пам’ятайте, що, виховуючи дітей, ви виконуєте не тільки батьківський, а й громадський обов’язок.

Школа – ваш вірний союзник і помічник. Звертайтеся до педагогів, вони завжди відгукнуться на ваші прохання і допоможуть у вихованні дитини. 

На прикладах, взятих із життя, демонструйте дітям зразки чесного виконання обов`язку перед суспільством і сім`єю. 

Відвідуйте збори і заняття для батьків. 

Тільки разом у співпраці зі школою та громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.

Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуйте заняття, батьківські збори, зустрічайтесь із класним керівником і вчителями школи. 

Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, побачене. Не дратуйтесь через кожну невдачу, що спіткає дитину, не карайте й не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти й усвідомити помилки, недоробки, загартуйте її силу волі своєю допомогою й розумінням.  

Привчайте дитину до самонавчання й самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу в їхньому виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою й силою, а добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.

Сприяйте тому, щоб дитина сформувала в собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувавти, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати готуватися до уроків, підтримувати в дитині впевненість і сміливість. 

Пам`ятайте, що тільки разом зі школою можна добитися бажаних результатів у вихованні і навчанні дітей. Учитель – ваш перший порадник і друг. Радьтеся з ним і підтримуйте його авторитет. Зауваження щодо роботи вчителя висловлюйте у розмові з ним. Не робіть у присутності дітей.

 Почуйте серцем голос Вашої дитини

Окрім їжі, дайте мені тепло сердечність, безпечний спокій і вашу любов.

Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.

Дозвольте у міру своїх сил сідати, соватись, вставати, ходити, бігати, лазити, скакати.

Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую "Забагато, задовго, зачасто”.

Дозвольте мені ставити питання і отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шукати і досліджувати.

Не ідентифікуйте ваші почуття і думки з природними потребами мого організму.

Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.

Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зрозумілі.

Нехай довкола мене живуть гарні і лагідні люди.

Нехай тут царює мир – передумова мого розвитку.

У вашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.

Навчіть мене розуміти й відчувати красу і тішитися – радіти з усього, хоч би навіть і з найбільшою дурнички.

Підтримуйте та заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.

Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною і учнем.
Надайте і мені частину відповідальності, вимірену до моїх сили і моїх можливостей.

Навчіть мене брати участь у забаві, зайнятті і праці.

Зважайте на мої забави і з них робіть висновки, як даватиму собі раду із життя і його труднощами.

Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також "як” і "чому”.

Учиніть усе, щоб я відчувала свою значимість і потрібність для вас, своє місце у планах вашої родини та школи.

Будьте до мене доброзичливі та лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.

Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.

Не думайте про мене лише як про немовля, коли я хочу рости і бути великою.

Нехай ніколи не боюся втратити Вашу любов.Не накидайте мені Ваших переляків і острахів.

Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.

Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтеся, але не боятися гніву, коли він справедливий і виправданий.

 «Як допомогти дитині в навчанні»

Лекція для батьків:

             Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними — нам під силу.                                                                                                                                                                                    Плутарх

      Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як колись виховували їх, або ж як вони вважають за потрібне. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше.

        Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть повністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприятливіші способи виховання.

       Для багатьох батьків найважчий період починається тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, дехто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлюють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати активну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «винести» зі школи максимальну користь, а якщо не знають, то прагнуть осягти навички виховання й навчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намагається працювати ще більше.

Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?

       У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеровувати й організовувати дії малюка.

Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її роботу, адже це запорука успіху в навчанні й житті. Попросіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.

        — «Зроби, будь ласка…»;

         — «Я хочу, щоб ти мені допоміг…»;

         — «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу,щоб ти мені допоміг…»;

          — «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу раніше звільнитися й приділити тобі більше  
      уваги…».

Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спочатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:«Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трошки повчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»;

       -«Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, якце зробити ще краще. Ось так. Спробуй».

Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх.Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіться на похвалу після завершення роботи, навіть якщо все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим повторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця неважлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обійтися й без неї.

              Так само й у навчанні. Контролюйте виконання домашніх завдань, а не сидіть із дитиною 
         годинами, закликаючи виконати завдання.

            -«Давай подивимося на твоє домашнє завдання.Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй,
       а потім покажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується».

             -«Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчивробити уроки. Підеш тоді, коли все 
       завершиш».

             -«Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно. Давай разом подумаємо».

            -«Давай спершу закінчимо завдання з цього предмета, а потім перейдемо до наступного.
          А то ми можемо й забути, що не закінчили це завдання».

       Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви готуєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися телевізор або займатися іншою справою. Чим таке закінчиться? Тим, що сім'я залишиться без обіду.

Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдання з математики, відволікається й починає вам розповідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показати, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням вислухаю твою історію».Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не відмовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше.

     Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини.

     Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала, нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно вислуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо дитина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте переживань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати завдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реагувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся своїми справами».Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.

Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.

Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нормальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Дитина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати-ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке:

              -«Я втомився»;

      -«Мені нічого не вдається»;

       -«По телевізору мультфільм показують. Я подивлюся, а потім зроблю уроки»;

        — «Я піду погуляю»;

   -«Мені не хочеться це робити. Навіщо воно взагалі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. 
Вони мені набридли»;

                -«Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета.Там легші завдання».

Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не змушувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати:

               -«Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»;

                -«Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися,якщо ти зараз же не сядеш за уроки».

Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але найголовніше — потрібно погодитися з доказами дитини, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:

                 -«Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і продовжуй»;

                -«Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;-

                -«Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш уроки»;

                 -«Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєшся, що хтось думатиме за тебе»;

                 -«Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі».

Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не навчили. У такому разі також не можна звинувачувати  дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдання через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її   при цьому робити уроки даремно, краще допомогти
дитині розібратися.                     

          Не залякуйте дитину:«Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти».
Іноді це звучить навпаки:Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку».

       Не треба ставити жодних умов. Це привчає дитину займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини виробляється відраза до навчання й до школи.Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розуміти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки.

       Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти.

Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не відтворює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важливим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дитини? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й постійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття відповідальності. У цьому знову винні батьки, які не прищепили їй почуття відповідальності.Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не розуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозуміла, її теж не можна сварити. Це не їїї провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба допомогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.Коли дитина навчається, вона, звісно, робить помилки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати.

Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сварити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не вистачає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.

Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, нехай він приносить їй радість.

          Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати дитину вчитися, то це ні до чого доброго не призведе. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:«Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Виразно!!!»;«Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!».

Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залишається часу на уроки.

Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взяли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.

Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радячись.

Закликайте дитину.міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являється бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укладається в терміни, які ви визначили, або зробила самостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання!

Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Показуйте їй, що вона багато, може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення. Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образливі слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити.

Запам'ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки мають постійно вдосконалювати знання про свою дитину. Це запорука успіху.

Сім батьківських заповідей

1. Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.

2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху...

3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.

4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати.

5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.

6. Усвідомте: для дитини зроблено не все.

7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Ваша дитина погано вчиться?

Що робити:

Зверніть увагу на те, що дитині вдається краще.

Приділіть дитині більше часу.

Знайдіть свій щоденник та полистайте його.

Просто поговоріть з дитиною, настройте на те, що треба тільки трішки більше постаратися.

Вранці, відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіху.



Що не робити:

Не дорікайте успіхами інших дітей.

Не насміхайтесь над невдачами дитини.

Не потрібна надмірна жалість до дитини.

Не читайте нотацій.

Дитина і так все розуміє. 

Поради батькам. Безпека дитини

Сучасне життя, особливо у містах, стає дедалі складнішим і небезпечнішим для дитини. Щільний потік транспорту на вулиці, "злочинці за кермом", що їдуть на червоне світло, "лагідні" незнайомці, ліфти, під'їзди... Як вберегти дітей від небезпеки? Єдиний вихід -виробити у неї навички безпечної поведінки. Прогулянка — ідеальний час для цього. Звісно, діти важко сприймають (або й зовсім не сприймають!) "голі" слова і поради про те, як поводитися у небезпечній ситуації. А розповідаючи дитині усілякі "жахи" про те, що з нею може статися, ви доведете її до неврозу. Що ж робити? Бавитись і програвати конкретні ситуації, які ви побачили на вулиці. Безпека на дорозі Корисно, наприклад, пограти у гру «Я веду маму (тата, бабусю)». Дитина переводить дорослого через вулицю, дивиться за машинами і вирішує, коли можна спокійно йти. Ця гра пробуджує самоповагу, відповідальність, розважливість, що згодом стане корисною звичкою. Почувши, як вищать гальма, ви можете розказати, що відчуває водій, коли перед машиною раптом вибігають на дорогу пішоходи чи виїжджають велосипедисти. Поясніть, що всі люди різні, і серед водіїв, так само як і серед пішоходів, є немало людей, які створюють небезпеку для інших, бо порушують правила. А ще дорога буває слизькою, мокрою, і тоді водій просто не може швидко загальмувати (спитайте дитину, чи може вона одразу зупинитися на ковзанці?). Поясніть також, що водити машину є важко, бо це вимагає постійної уваги (спитайте дитину, скільки часу вона може безупинно розв'язувати інтелектуальні завдання?), а тому водій може бути втомленим, відволіктися. Ще раз наголосимо найкраще такі бесіди проводити на конкретних прикладах: ви з дитиною побачили, як хтось перебігає вулицю на червоне світло, чи машина їде надто швидко, чи малий велосипедист виїхав раптом з брами на вулицю, чи хтось переходить дорогу перед великою припаркованою машиною, не бачачи, відповідно, чи їде зліва машина, тощо. Бажано після бесіди програти таку конкретну ситуацію: дитина буде "машиною", а ви "пішоходом", або навпаки, тощо. А коли дитина піде до школи, треба спільно з нею пройти маршрут, пояснивши і "зобразивши", як вона має поводитися на вулиці. Можна намалювати карту маршрут, яким дитина йтиме до школи. Так роблять у Болгарії. Разом з дитиною батьки проходять по карті-маршруту по усіх перехрестях, дивляться на усі світлофори і пішохідні переходи, визначають разом, за якими ознаками можна впізнати машину, яка може проігнорувати червоний сигнал світлофора. Для дитини це гра, але в Болгарії такими іграми батьки зменшили дитячий травматизм на дорозі у 4 рази! "Лагідні" незнайомці Небезпечні для дитини не лише машини, що мчать вулицею. Машина може пригальмувати поряд: — Дівчинко, як мені доїхати до...? Хлопчику, хочеш покататися? Для дитини має бути незаперечним правилом: ніколи не розмовляти з незнайомцями. Варіанти заманювання можуть бути найрізноманітніші, і дитина має це знати. Вона має негайно відійти туди, де є багато людей. Зазвичай злочинці, якщо їм не вдасться "розговорити" дитину, не переслідують її, а починають шукати іншу жертву. Можна згадати казку про Червону шапочку, пояснивши, що то в казці Вовка зразу можна було впізнати, а в житті злочинці виглядають аж ніяк не страшними і небезпечними злочинцями, зазвичай, це дуже добрі, лагідні й ввічливі "дядечки" і "тітоньки". Поясніть, що "погані дорослі" часто виглядають добрими і обманюють дітей, коли просять їх, наприклад, врятувати кошеня, чи допомогти, чи коли пригощають або дарують солодощі або іграшки. Домовтеся з дитиною, що вона має обов'язково спитати дозволу у мами чи тата, перш ніж піде з кимось чи візьме подарунок. А для незнайомця найкраща відповідь: "Мені не дозволяє мама", "Я мушу спитати дозволу у тата", "Он там мій тато, я зараз у нього спитаю" — якщо ситуація склалася у людному місці тощо. Попередьте дитину, що її можуть спровокувати: "Я думав, ти великий, а ти мамусин мазунчик, дозволу питаєш" або "Я запитував у твоєї мами, вона тобі дозволила". Скажіть дитині, що такі слова — найперша ознака, що це "погана" людина, яка бажає їй зла. Запитайте у дитини, чому Вовку вдалося так легко проникнути до Бабусиної хати? Нехай дитина сама дійде висновку, що чужим не можна давати адресу, телефон, ключі тощо. До речі, поясніть, що по телефону цієї інформації також не можна давати, і взагалі не слід розмовляти з незнайомцями і по телефону, а тим більше говорити, що "мами нема вдома". Програйте ситуацію, ніби ви незнайомець (змініть голос) і телефонуєте, коли батьків нема вдома. Дитина має запитати, хто говорить, і сказати, що мама (тато) зараз зайняті і передзвонять самі. Поясніть дитині, що найбільша небезпека чигає на неї у безлюдних місцях: пустирях, підвалах і горищах, лісопосадках, парках, новобудовах, покинутих будинках тощо. Можна подивитись разом телепередачу про зниклих дітей. Тільки не розповідайте жахів у деталях, щоб не залякати дитину. Надто страшні історії можуть призвести до протилежного результату: навіяний батьками страх просто паралізує дитину у небезпечній ситуації, і вона нічого не робить для свого порятунку. Власне, батьки мають навчити дітей конкретним діям у небезпечних ситуаціях за допомогою рольових ігор. Поясніть, що в ліфті не можна їхати самому чи з чужими. Чужий може скривдити, ліфт може застрягти. Порадьте, як чемно відмовитися, якщо запросять їхати разом у ліфті: "Дякую, мені невисоко", "Дякую, я ходжу пішки", "Мені не дозволяє мама" тощо. Адже дуже часто діти погоджуються на сумнівні пропозиції, бо не вміють ввічливо відмовити; дорослому. Невтомно пояснюйте, що мама чи тато ніколи не пришлють за своїм малюком в дитсадок чи в школу чужого, вони прийдуть самі. Скажіть дитині: якщо чужий силоміць тягтиме її до ліфта, у машину, у браму тощо, вона повинна щосили кричати: «Це чужий дядько! Подзвоніть моїй мамі! Я — (ім'я)» — щоб перехожі не подумали, що це сімейна сцена. Скажіть, що вона має робити абсолютно усе: кусатися, битися, дряпатися — усе, що недозволено в нормальному житті. Незле і прорепетирувати цю ситуацію — нехай дитина покаже, як голосно вміє кричати. "Знайомі незнайомці" За статистикою, у США 60% жінок у дитинстві зазнали сексуальних домагань. Це не означає, що їх усіх зґвалтували. Ні, їх "торкалися" у інтимних місцях дорослі чи старші діти. І майже у 70% випадків — це були знайомі їхніх батьків: друзі, сусіди, далекі й близькі родичі, колеги по роботі тощо. І в переважній більшості випадків батьки так і не довідалися, що люди, яким вони довіряли, робили з їхньою дитиною, бо вона їм цього так ніколи і не розповіла. Бо їй було соромно. Бо вона почувалася винною. Бо вона боялася. Бо знала, що їй не повірять. Навряд чи в Україні ситуація набагато краща, просто у нас не проводили таких досліджень. Не думайте, що це минає для дитини безслідно, навіть якщо вона дуже мала, щоб зрозуміти, що з нею зробили. Цей спогад ніколи не зникне, і через якийсь час вона все зрозуміє. Не думайте, що серед ваших близьких і знайомих не може бути збоченців — ви не знаєте цього точно, тому що зазвичай вони виглядають як виховані, освічені, нормальні люди. Пам'ятайте: такі люди можуть бути також серед лікарів, вчителів, тренерів, завгоспів тощо — усіх, хто працює в дитячих закладах. З перших років життя привчіть малюка до того, що його тіло належить тільки йому, і ніхто не має права торкатися його без дозволу малюка. Не цілуйте і не пригортайте дитину, якщо вона цього не хоче цієї миті. І ніколи не дозволяйте цього робити іншим людям, і рідним у тому числі — бабусям, дідусям тощо. Як вберегти дитину і водночас не посіяти в її душі недовіри до всіх людей взагалі? Поясніть, що майже ніхто зі знайомих і незнайомих дорослих не хоче дитині зла. "Поганих" є дуже мало, і зовсім необов'язково, що дитина їх зустріне. Але упізнати "поганого" неможливо, бо вони виглядають як "хороші". Тому про всяк випадок ні з ким нікуди ходити не можна — лише з дозволу батьків. Розкажіть дитині, як "погані" заманюють дітей: пригощенням та іграшками; обіцянкою показати щось цікаве — щенят, кошенят, мультики, цікаву гру на комп'ютері тощо; проханнями про допомогу; посиланнями на батьків ("Мене по тебе послала мама..."). Не розповідайте подробиць про те, що "погані" можуть зробити дитині, але скажіть, що це дуже страшно. Якщо дитина, не спитавши дозволу, пішла з двору, до сусідів, до друзів — покарання має бути суворим: слід надовго заборонити їй прогулянки (чи зустрічі з друзями, ігри, мультики тощо). Потурання у цьому питанні відгукнеться вам страшними переживаннями, коли дитина досягне підліткового віку і ви не знатимете, де вона, з ким, чи взагалі ще жива. І найголовніше: Зробіть усе можливе, щоб дитина вам довіряла. Розповіді дитини про себе і про події в її житті допоможуть вам визначити, наскільки дитина адаптується до різних ситуацій і чи може себе захистити. Тільки таким шляхом ви можете довідатись, чи є серед її оточення збоченці, і вжити заходи для її захисту. Тому, як би не були зайняті, ви маєте завжди вислухати дитину, якщо вона хоче вам щось розказати. А якщо ваша дитина не має потреби розповідати вам про свій день, то ви маєте самі викликати її на розмови. Найкращий спосіб — розповісти якийсь випадок зі свого дитинства чи з дитинства ваших рідних або друзів. Дітям це надзвичайно цікаво: "виявляється, коли моя мама (мій тато) були такими маленькими, як я, з ними також траплялися страшні, неприємні, смішні історії!". Тільки маючи постійний контакт з дитиною, ви можете оцінити, наскільки вона самостійна, наскільки потребує вашого контролю та опіки, наскільки їй можна довіряти, скільки "волі" їй можна давати. Майте на увазі: якщо дитина не має контакту з батьками, то шукає його у інших людей і поза домом. Цим часто користуються злочинці. Отже, мета "безпечного" виховання — прищепити дитині впевненість у тому, що якщо вона буде дотримуватися певних правил поведінки, з нею не станеться біди, а якщо й виникне небезпечна ситуація, то знайде з неї вихід, адже батьки навчили її, як це робити.

 Ваша дитина говорить неправду?

Що робити:

Навчіть дитину, зробивши помилку, виправляти її.

Покажіть на своєму прикладі, що правда завжди краще.

Дайте можливість дитині вчитися на своїх помилках.

Коли ви бажаєте щось для себе уяснити, перевірити, зробіть так, щоб малюк цього не знав.

Покажіть дитині, що ви її любите не за досягнення, а за те, що вона є.



Що не робити:

Не піддавайте на велике випробування її чесність.

Не захищайте дитину від наслідків її помилок.

Не залякуйте дитину.